До іншого університету – на півсеместру

Майже відразу після Нового року мені подзвонили і запитали: «Ви знаєте, що вас відібрали для участі в студентському обміні? Отже, їдете вчитися в Донецьк на два місяці». Звісно, я не знала. І трохи злякалася: вирушу в сіре індустріальне місто, та ще й з одіозною політичною славою... За кілька хвилин – знову дзвінок: «Ой, ми помилилися. Їде­те в Харків, не в Донецьк».

Наприкінці 2009 – початку 2010 року фонд Святослава Вакарчука «Люди майбутнього» (такий, як з’ясувалося, у відомого музиканта є) проводив обмін студентів між вищими навчальними закладами України під назвою «Освіта країною». Нова масштабна ідея в Україні потребувала неймовірних зусиль для її втілення, тож людям, які взялися організовувати проект, треба голосно сказати «Дякую!». У європейських країнах, щоб узяти участь у такому обміні, потрібно бути відмінником, мати рекомендації від іменитих професорів і мріяти стати світилом науки. Цьогорічним учасникам-українцям аж таких високих вимог не висували. Потрібно було заповнити анкету на сайті «Людей майбутнього» і додати копії залікової, рекомендації двох осіб з Університету і фото. В анкеті, крім викладу сухої біографічної інформації, претенденти відповідали на запитання «Кого ти вважаєш патріотом», «Назви 5 досягнень, якими пишаєшся» тощо. Тоді – надсилали документи електронною поштою і чекали результатів. Мені, студентці факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, випало вчитися два місяці в Харківському національному університеті імені Миколи Каразіна (кафедра журналістики факультету філології, 3-й курс). До участі в програмі запрошували студентів другого і третього курсів.

Звісно, напередодні поїздки в чужий виш, інше місто, незнайомі умови учасників «Освіта країною» (нас було тридцятеро) докладно проінструктували, закріпили за нами кураторів в університетах, які приймали, а волонтери в містах інформували нас про всі події й організовували допомогу в новому місті. У Харкові мене забезпечили безкоштовним житлом у гуртожитку, безкоштовним Інтернетом та стипендією (1500 грн на місяць). Одне слово, гріх жалітися на умови життя.

Щодо навчання, то я була трохи розчарована. Третину пар не відвідувала – ці предмети уже вивчила і склала на своєму факультеті. А з решти занять тільки економіка й фізкультура збіглися з програмою рідного факультету журналістики у Львові. Тож по поверненні додому в мене почалася клопітка робота: наздогнати пропущену за два місяці програму. На щастя, викладачі поставилися лояльно, тож проблем зі складанням пропущеного матеріалу не виникло. Проте саме в Харкові я зустріла ну дуже професійних викладачів, що вміли і цікаво подати тему на лекції, і бути вимогливими до студентів на практичних заняттях. Проводили заняття творчо, спонукали студентів висловлювати власну думку, базували свої виклади на прикладах з сучасної журналістики. У ХНУ я обрала для вивчення тележурналістику (у Львові готуюся бути журналістом у пресі) – і за два місяці вивчила, як знімати сюжет для ТБ, як робити начитування і як виглядає процес монтажу. Ну і фізкультура в Харківському університеті – предмет, який не хочеться прогулювати! У спорткомплексі представлено всі найпопулярніші види спорту – від настільного тенісу до плавання. Обираєш заняття до вподоби – і відвідуєш, коли зручно (але не рідше двох разів на тиждень). Тож предмети, які я вивчала в Каразінському університеті, мені дуже подобалися.

Харків припав до душі одразу. Геть не схожий на компактні й по-домашньому затишні міста західної України. Тут широчезні вулиці і швидкий темп життя. Часто можна помітити контрасти. Наприклад, на одній вулиці збережено давні будівлі, а сусідня всіяна сучасними офісами, на тротуарах і дорогах вирує життя – маса людей і машин. Графіті у Харкові – ціла філософія, а не якісь каракульки: обшарпані і страшні стіни заховано під картинами-графіті, тож місто не виглядає сумним. Чимало літературних зустрічей, велетенська кількість театрів, станції метро ніби змагаються між собою в оригінальності оформлення. І – байдужість до Сергія Жадана й театру «Арабески». Їх тут, звісно, знають, але для харків’ян, на відміну від львів’ян, це не найбільші символи сучасної культури Харкова.

А харків’яни – о, то окрема історія! Вони дуже впевнені і дуже цілеспрямовані. Тут не надто вміють слухати інших: головне – висловити свою думку! А ще в Харків приїжджають вчитися з В’єтнаму, Кореї, Китаю, Нігерії, Камеруну, Росії, Туреччини, Казахстану, Грузії, Азербайджану. Ідеш містом – а навколо українці губляться серед облич інших національностей.

Підсумовуючи свій невеличкий двомісячний досвід життя в Харкові і навчання в Харківському національному, можу впевнено сказати: брати участь у таких студентських обмінах необхідно! По-перше, стати частиною нового колективу, вивчити і полюбити інше місто, випробувати себе на самостійність – час до часу варто влаштовувати собі такі випробовування. А по-друге, коли ще можна отримати нагоду пізнати, як живуть люди в іншій області (іншій частині країни!), як вчаться студенти в іншому виші? Тож якщо наступного року випаде можливість узяти участь у проекті «Освіта країною» (а організатори обіцяли, що проект буде щорічним), раджу не вагатися й заповнювати анкету. Такий досвід даремно не минає!

 

Ольга Липинська, студентка 3 курсу факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

 

Фонд «Люди майбутнього» відкриває нові можливості для студентів

За результатами конкурсу проекту «Освіта країною» визначено імена 30-ти переможців, які отримують від фонду Святослава Вакарчука «Люди майбутнього» грант на навчання у іншому університеті країни.

Проект дає можливість студентам-переможцям стати першими в Україні, хто апробує найкращі світові практики академічної мобільності студентів, що вже декілька століть діють у європейських країнах. Переможці проекту в лютому залишать alma mater і протягом двох місяців навчатимуться в іншому місті та новому для них університеті. Мета безпрецедентного проекту «Освіта країною», що розпочався у жовтні 2009 року, – впровадження в Україні найкращих світових освітніх практик, адаптація їх до українських потреб та реалій. Упродовж двох місяців студенти надсилали анкети з інформацією про свою наукову діяльність, авторські статті, участь у конференціях. Окрім академічної успішності студентів, було звернено увагу на особистісні якості конкурсантів – відкритість, комунікабельність, готовність до швидкої адаптації в нових умовах. У конкурсі взяли участь студенти ІІ та ІІІ курсів, які виявили бажання отримати нові знання в іншому ВНЗ, ознайомитися з іншою науково-освітньою школою, знайти нових друзів, колег і однодумців, відкрити для себе країну та зарядитися енергією іншого міста. Найбільша кількість анкет-заявок надійшла із Львівської, Донецької та Одеської областей.

 

Джерело: http://peopleofthefuture.org.ua/