День Соборності України у Науковій бібліотеці
ЛНУ імені Івана Франка

 

22 січня громадськість Львова відзначала знаменну дату в історії становлення української державності – День Соборності України. Ця дата пов’язана з двома подіями Української революції 1918-1923 років: проголошенням IV Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки самостійною, незалежною, вільною та суверенною державою (22 січня 1918 р.) та Актом Злуки двох державних утворень на українських землях – Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки (22 січня 1919 р.). «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України…» – було задекларовано в Універсалі Директорії УНР про Соборність України. Здійснилася, хоч на мить, віковічна мрія українського народу мати свою державу, бути єдиною нацією. До сьогодні тривають наукові дискусії навколо оцінки цих подій, їх наслідків та впливу на визвольні змагання українців у ХХ столітті. Але значення цього чину у формуванні української національної свідомості та боротьбі за незалежність України переоцінити важко.

З нагоди Дня Соборності України у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся урочистий вечір, в якому взяли участь працівники бібліотеки, студенти та викладачі Університету. Було також розгорнуто тематичну книжкову виставку.

Про підготовчу роботу урядів двох українських республік до Акту Злуки, про саму подію, яка відбулася в урочистій атмосфері на Софіївській площі у Києві, про враження та емоції, часом діаметрально протилежні, активних учасників та співтворців цього дійства (як наддністрянців, так і наддніпрянців) розказав присутнім доктор історичних наук, професор Віктор Голубко. Історик, зокрема, наголосив на тому, що 22 січня 1919 року передусім асоціюється з українською державницькою традицією. Доповідач торкнувся листопадових подій 1918 року у Львові, болючої втрати столиці Західно-Української Республіки. Підтвердив, що питання об’єднання ЗУНР із Наддніпрянською Україною постало вже у перші дні після Листопадового Чину, та не було зразу реалізоване через важкі обставини, в яких опинилася молода держава галичан. Також Віктор Голубко підкреслив, що ні листопадова трагедія Галицької Армії 1919 року та її вимушений союз із Добровольчою армією Денікіна, ні Варшавський договір 1920 року уряду УНР з Польщею не змогли перекреслити незворотного процесу з’єднання української нації у єдину соборну державу, могутній поштовх якому дав Акт Злуки 22 січня 1919 року.

На урочистому вечорі прозвучали поезії учасників Української Революції 1918–1923 рр.: Євгена Маланюка, Юрія Липи, Олеся Бабія, Богдана-Ігоря Антонича, Романа Купчинського, Павла Тичини та ін. Доля цих людей після поразки визвольних змагань склалася по-різному, часто трагічно. Проте вони зуміли передати наступним поколінням борців за українську ідею цей неймовірний вибух емоцій, цей ейфорійний стан душі свідомого українця, переповненої невимовною радістю, світлими сподіваннями на остаточну перемогу. Ця гострота відчуттів, могутня віра у свою націю, у її життєдайні сили, у її щасливе майбуття, переплавлені у дзвінкі поетичні строфи, вразили усіх.

Під склепінням головного читального залу Наукової бібліотеки пролунали стрілецькі та повстанські пісні у виконанні чарівного квартету бандуристок – Марії та Оксани Боруцьких, Ольги Мацюпи та Соломії Стельмах, – студенток філологічного та історичного факультетів Університету. Зачарував присутніх тонким ліризмом, глибиною почуттів спів аспірантки кафедри української фольклористики, провідного бібліотекаря відділу рідкісної книги НАН України Ірини Кметь. Ірина – автор більшості пісень, які прозвучали у її виконанні. Пісню «Лети, моя думо» (слова і музика Романа Купчинського) співачка виконала у дуеті зі своїм братом, директором Наукової бібліотеки Василем Кметем.

Учасники свята мали змогу оглянути виставку книг, в яких перепліталися різні оцінки об’єднання українських земель у січні 1919 року. Серед найцінніших джерел – «Вістник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республіки» від 31 січня 1919 року, в якому було опубліковано Ухвалу Національної Ради про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Це видання зберігається у відділі україніки Наукової бібліотеки. Значне місце на виставці займають спогади провідних діячів ЗУНР (згодом ЗОУНР) та УНР – Лонгина Цегельського, Матвія Стахіва, Осипа Назарука, Михайла Лозинського, Миколи Чубатого, Віктора Андрієвського, Дмитра Дорошенка, Ісака Мазепи, Володимира Винниченка та ін. Частина цих книг – це діаспорні видання, які потрапили до Бібліотеки завдяки меценатам. Це найцінніші джерела, на які й до сьогодні посилаються науковці при дослідженні цього етапу українського державотворення. Частина експозиції – монографії сучасних істориків, серед яких і праці викладачів Львівського національного університету імені Івана Франка С.Макарчука, Б.Тищика, М.Литвина, О.Павлишина та ін.

Незважаючи на різні підходи та оцінки Акту Злуки, ця надзвичайної ваги подія була тим світлим ідеалом, який витав в українському духовному просторі ХХ століття. Могутній дух Софіївської площі 22 січня 1919 року був присутній під час грандіозної акції, організованої Народним Рухом України 21 січня 1990 року, коли громадяни України, взявшись за руки, утворили «живий ланцюг», що простягся через усю Україну від Івано-Франківська, Львова, Тернополя – аж до золотоверхого Києва, засвідчивши монолітність української нації. Ця генетична пам’ять про єднання двох частин України сконсолідувала українців 1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі, на якому вільним волевиявленням громадян було підтверджено Акт проголошення незалежності України. Ця висока аура Софіївської площі була присутня і над Помаранчевим Майданом у 2004 році, де українці задекларували твердий намір жити достойним життям у європейському просторі.

Поразка Української Революції 1918–1923 років, крах державницьких змагань українського народу у роки Другої світової війни були трагічними сторінками. Проте ці уроки не пройшли марно, не розчинилися без сліду у вічності. Могутня віра борців за свободу була тим фундаментом, на якому постала українська незалежність 24 серпня 1991 року. Виявилися пророчими слова Євгена Маланюка, вигнанця з рідної землі, який до кінця життя тужив за втраченою Батьківщиною:

 

Ще не один раз все повториш

Під грім історії, як в снах,

І може, тільки втретє, створиш,

І втретє запала весна!

 

Уляна Стецькович